Новини нейрохірургії від лікаря-нейрохірурга

Понад два місяці тому нейрохірургічну службу Тернопільської клінічної психоневрологічної лікарні очолив лікар-нейрохірург з понад двадцятилітнім досвідом роботи з Тернополя Олексій Леонтьєв. Після п’яти місяців окупації йому вдалося разом з родиною виїхати з рідного міста. Нелегкою була дорога – подолав сім тисяч кілометрів, проїхав усі рашистські блокпости, перетнув адміністративну межу анексованого Криму, а далі через Грузію, Туреччину, Грецію, Італію, Австрію, Чехію, Польщу дістався таки України. «Не міг не повернутися. Гадав, якщо в ЗСУ не візьмуть, то в тилу робитиму те, що вмію найкраще. Це мій обов’язок перед Україною», – каже пан Олексій. – Пане Олексію, минуло не так багато часу, а до вас вже черги пацієнтів. Кажуть, нещодавно ви провели оперативні втручання, які для Тернополя – новинка. – Не знаю, чи в Тернополі проводять такі оперативні втручання, а в Херсонській обласній лікарні малоінвазивні операції методом радіочастотної денервації ми часто виконували. Наразі в психоневрологічній лікарні провели їх двом пацієнтам. Цей метод можна назвати справжнім проривом у надійному усуненні болю. Коли в людини виникають дегенеративні зміни в хребті, то, як правило, згодом вони стають таким джерелом болю, який не дає їй спокою ні вдень, ні вночі. Тягнучий та довготривалий біль у спині пов’язаний з артрозом так званих фасеткових суглобів. Пацієнт не знаходить собі місця, бо спина болить скрізь і всюди – він не може довго стояти, сидіти, а лежачи змушений вибирати зручне положення. Для боротьби з цим симптомом, звісно, використовують певні препарати, процедури чи навіть операції, але, як засвідчує практика, вони зменшують біль лише на певний час. Суть радіочастотної денервації фасеткових суглобів у тому, що вона руйнує нервові гілки, які викликають біль і цілком позбавляє від симптомів хвороби. Особливістю цього мінівтручання є застосування струмів надвисокої частоти, які скеровуємо безпосередньо на гілку нерва. Високої точності впливу досягаємо розрахунком місця введення інструментарію та постійним контролем за допомогою рентгенівського апарата. – У кожного з ваших пацієнтів власна життєва історія, сповнена болю, відчаю, трагізму, але й вам через повномасштабне вторгнення росії в Україну довелося багато пережити… – Так. Життя в окупації – жахлива річ. Живеш одним днем, бо завтра може не настати. 2011 року мене призначили завідувачем нейрохірургічного відділення Херсонської обласної лікарні. Виконували практично всі види нейрохірургічних втручань, окрім тих, що пов’язані з електростимуляцією головного мозку. Щороку три-чотири рази їздили на навчання за кордон та освоювали найсучасніші технології, я пройшов навчання в нейрохірургічних клініках Швейцарії, Чехії, Польщі. Нас дуже підтримувало керівництво лікарні. Нині ж орки розгромили вщент цей лікувальний заклад. Працює лише кілька відділень. – Де вас застала звістка про війну? – Коли їхав зранку на роботу, то привернули увагу з кілька десятків авто, які чомусь рухалися в напрямку виїзду з міста. В лікарні колеги повідомили, що збулися передчуття, які вже давно витали в повітрі – почалося повномасштабне вторгнення. Одразу ж зателефонував додому та попередив рідних, щоб занесли речі в підвал й у разі атаки там заховалися. Ми ж з колегами почали готувати операційні. Ближче до вечора вже привезли перших поранених, їх було доволі багато, іноді кілька різних бригад одночасно оперували руки та ноги, ураження голови та грудної порожнини. Всі пацієнти були військовими, а на третій чи четвертий день почали прибувати цивільні. Люди не розуміли взагалі, що твориться, підходили до рашистів, щось питали, а ті у відповідь – били прикладом по голові, завдавали удари в спину, а то й могли кулю випустити. Всіх, хто звертався до нас за допомогою, врятували, лише одного чоловіка не змогли. Більше тижня ми без перепочинку працювали в лікарні, потім почалися обстріли міста, а через кілька днів – зачистки. До Тернополя російські військові зайшли на початку березня. Рашисти ходили строєм, зі зброєю в руках, і ніхто з місцевих не наважувався навіть потикатися на вулицю. Лікарі зі швидкої, які мали право проїзду, розповідали, що в місті багато прострілених авто, які так і залишилися на дорогах з їх власниками. На початку травня московити почали створювати місцеві органи влади, взялися й за медицину. Але ліки, перев’язувальні матеріали в лікарні танули на очах, якщо раніше нам багато доправляли волонтери, то рашистська «влада» годувала обіцянками. Мовили, що привезли 350 тонн медикаментів і розподілили по всіх лікарнях міста, але ми так нічого й не отримали. Вони намагалися створити щось на кшталт департаменту охорони здоров’я, кілька разів змушували мене підписати з ними контракт, але я, звісно, не погодився. До слова, вже тоді й заборонили українську мову. Допомагав місцевим запроданцям «розвивати» медицину міста якийсь бурят чи то якут, який був раніше в них міністром охорони здоров’я. Все прагнув знизити захворюваність від серцево-судинних недуг, зменшити кількість інсультів, але коли дізнався, скільки трансплантацій нирок і суглобів, високотехнологічних нейрохірургічних втручань провели наші хірурги, то був у потрясінні. Ніяк не міг повірити, що в нас такий рівень медицини. – Коли ви залишили Херсон? – На початку липня. Перебувати там вже стало доволі небезпечно, мені почали надходити повідомлення, що за спротив новій владі можуть і викликати «в підвал», що часто траплялося з моїми співробітниками. Отож через росію поїхали на Кавказ. Лише в Грузії змогли дихати на повні груди. – Як доля привела вас до Тернополя? – Провідний полтавський нейрохірург Михайло Дмитрович Тончев проводив курси з хірургічного лікування ішемічного інсульту в Тернопільській психоневрологічній лікарні. Коли дізнався, що тут потребують нейрохірурга, а я шукаю роботу, одразу ж зателефонував мені. Лікарня мені дуже сподобалася, я навіть не гадав, що в Україні є такі медичні заклади. Генеральний директор лікарні Володимир Васильович Шкробот сам провів мені невеличку екскурсію, показав нову реанімаційну, сучасні операційні зали, всі відділення. Сказати, що я був здивований, напевне, замало, не міг повірити власним очам і можливості працювати в закладі, де все облаштовано чи не краще, ніж за кордоном. Сучасне обладнання, новітні операційні зали, суперова медична апаратура – новенький ангіограф, на якому можна проводити ендоваскулярні втручання. Неймовірно! Сучасна апаратура в нашій діяльності незамінна, бо яким би вправним не був нейрохірург, без техніки він зможе виконувати дуже обмежену кількість операцій. Новітні ж технології в нейрохірургії відкривають широкі можливості, дозволять проводити оперативні втручання високого рівня складності та з найменшими післяопераційними ризиками. Тому погодився відразу, хоча мав ще з п’ять пропозицій. Мені дуже імпонує те, що лікарня в пос-тійному розвиткові, а генеральний директор вітає ініціативу, активність та всіляко підтримує фахівців. Уже два місяці я тут й жодного разу не пошкодував про свій вибір. Наразі очікуємо на хірургічний мікроскоп і нейронавігатор, інструментарій, аби нейрохірургічна служба запрацювала повноцінно. Хоча й іншої роботи теж вистачає: консультую пацієнтів неврологічного профілю з усіх відділень лікарні, діагностую, проводжу люмбальні пункції, певні маніпуляції, пов’язані з усуненням больового синдрому. – Цікаво, як маєте намір розвивати нейрохірургію в Тернопільській психоневрологічній лікарні? – Як відомо, тут створили єдиний в області інсультний центр, де торік провели 148 процедур тромболізисів, і це найвищий показник в Україні. Діє й сучасний, облаштований за усіма стандартами відновного лікування, центр нейрореабілітації. Тепер запрацювало ще й нейрохірургічне відділення. Отож хворим надаватимемо повноцінну високоспеціалізовану допомогу. Певна річ, орієнтуватимемося на наш профіль – ургентно надавати хірургічну допомогу за геморагічних та ішемічних інсультів. Якщо людина потрапить до лікарні впродовж 12-24 годин від початку інсульту та в неї виявлять тромбоз, то в нашому відділенні зможуть провести тромбоекстракцію, тобто механічно видалити тромб. Така методика дозволяє відновити всі неврологічні функції ще на операційному столі. Впроваджуватимемо у практику й хірургічне лікування ішемічних інсультів – тромбектомію, стентування, а також емболізацію аневризм та мальформацій. У перспективі наші фахівці будуть впроваджувати втручання з приводу злоякісних уражень головного та спинного мозку, а також дегенеративних захворювань хребта – остеохондрозу, стенозу поперекового, шийного відділів хребта. Маємо сучасну апаратуру, яка дає змогу це виконувати з допомогою мініінвазивних технологій. Кілька років тому я освоїв виконання таких втручань за методикою «Mid-LF», яка дозволяє через невеличкий єдиний розріз у три сантиметри цілком видалити зв’язки, суглобові відростки та інші тканини, що компремують нервові структури, і через цей же розріз зафіксувати хребет, провівши зрощення двох хребців. Звичайно, розвиватимемо хірургічне лікування наслідків травм хребта та черепа, в мене є досвід реконструктивно-стабілізувальних операцій. У планах також – виконувати операції на периферичній нервовій системі за тунельного синдрому, травматичного ушкодження нервів. Є досвід в імплантації електростимуляторів у різноманітні структури головного та спинного мозку. Наразі формуємо команду нейрохірургів, є чотири вакантних посади, на які вже знайшли спеціалістів. Маємо також двох фахівців з ендоваскулярної хірургії, які наразі вже розпочали оперативні втручання. Сподіваюся, що за допомогою сучасної апаратури та висококласних фахівців зможемо розширити спектр нейрохірургічних методик і продовжити пацієнтам активне життя. Тернопіль відкрив для мене нові можливості, зокрема, й спробувати себе в науковій та педагогічній царині. Ректор ТНМУ, член-кореспондент НАМН України, професор Михайло Михайлович Корда запропонував мені роботу за сумісництвом на кафедрі оториноларингології, офтальмології та нейрохірургії. Свого часу я захистив кандидатську дисертацію, отож практичний напрям буду поєднувати з наукою, педагогічною діяльністю. Лариса ЛУКАЩУК Джерело